З самого дитинства ми сприймаємо залізницю не лише як щось, пов'язане із транспортом, а як велику таємницю, що дозволяє вирушити у мандрівку, здолати відстань, долучитися до великого простору, здобути новий досвід. З мандрами та поїздками нерозривно зв'язані й любовні переживання, розлуки та зустрічі, перестук розбитих сердець чи ніжні й тремкі обійми на перонах. Уздовж залізниці твориться історія країни. У книжці Сергія Жадана читачі знайдуть поезії, що писалися протягом багатьох років, прямо чи опосредковано пов'язані із залізницею. Тут вокзальна площа приходить біля сні, люди, схожі на равликів, сплять на вокзалах і несуть на своїх плечах власні домівки, військові вирушають на Схід боронити країну та повертаються до рідних. Під тихий стукіт коліс та пізні гудки пасажири рахують засніжені холми, сонні долині, заміські будівлі, «30 віршів про любов та залізницю» — це поетична ода мандрівці, дороги та любові.