Читати «Шалено, глибоко» — це як перебувати за лаштунками життя Алана Рікмана: дивитися на професора Северуса Снейпа з «поттеріани», Ганса Ґрубера з «Міцного горішка» й полковника Брендона з «Розуму і почуттів». Але не тільки актора, а й режисера, чоловіка, друга, мандрівника. Не на образ, а на справжнього Рікмана. Бо образ — це завжди чиєсь спотворене дзеркало.

Його сприймали як пихатого аристократа — а він з юності був відданий лейбористським ідеалам і скептично ставився до умовностей британського роялізму. Його вважали актором, перед чиєю харизмою не встоїть жодна жінка, — а він пів століття був непохитно вірний Рімі Гортон.

Він був не таким, як його уявляли. А яким? Збагнути це допоможуть 26 щоденників, які Рікман вів від 1993 року й до смерті у 2016-му. Шалено, глибоко, іронічно, щиро. Де не кожен день — свято, але кожен — життя.