Мати Віктора Манчіні перебуває в лікарні для душевнохворих. Догляд за нею відчутно бʼє по кишені, проте Віктор, як відданий син, вигадує надзвичайний спосіб заробітку. Він ходить по ресторанах та вдає, ніби давиться їжею, і коли хтось «рятує» його, то він, вдячний, оповідає журливу історію життя. Співчуття спасителя й бажання допомогти згодом трансформуються у виписані чеки, які Віктор безперешкодно використовує. Між фальшивими виступами із задухою чоловік ходить до клубу сексоголіків та навідує матір, хвороба Альцгеймера якої приховує приголомшливу правду про його народження… З похмурим гумором Поланік розповідає про самодопомогу, лікування залежності та дитячі травми... Кумедна проза, схожа на мантру, віщує хаос із самого початку.